Загальна характеристика техніко-криміналістичного дослідження документів

Відповідно до звітності Генеральної прокуратури України за січень-жовтень 2016 року, в Україні було вчинено (офіційно обліковано) 553611 кримінальних правопорушень. Серед загальної кількості вчинених злочинів не останнє місце займають й правопорушення, які прямо чи опосередковано пов’язанні з документами, їх, за цей період, було вчинено більше 20 тисяч, а саме: 12700 злочинів передбачених ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів); 5190 злочинів передбачених ст. 366 КК України (службове підроблення); 2078 злочинів передбачених ст. 357 КК України (викрадення, привласнення, вимагання документів…) та близько тисячі інших злочинів у сфері використання документів [22].

Наявність великої кількості злочинів, пов’язаних з документами, свідчить про актуальність даної теми та про необхідність її розгляду, адже працівникам правоохоронних органів, в процесі розслідування злочинів, постійно доводиться мати справу з документами, встановлювати обставини, які стосуються способу і часу його виготовлення, походження, наявності у ньому підробок чи змін; відновлювати початковий зміст тощо. Тому робота з документами є важливою та невід’ємною складовою діяльності правоохоронних органів України.

Така діяльність здійснюється з використанням окремих та спеціальних знань криміналістики, які окресленні в рамках техніко-криміналістичного дослідження документів (далі – ТКДД).

Узагальнено предмет ТКДД можна окреслити як сукупність різноманітної інформації, яка відображається в документах та стосується способу їх виготовлення, використання, незаконного втручання в їх зміст тощо.

Проаналізувавши думки науковців-криміналістів, ми побачили, що на сьогоднішній день єдина думка щодо тлумачення поняття «техніко-криміналістичного дослідження документів» відсутня.

Так, одні автори, тлумачачи поняття «техніко-криміналістичне дослідження документів», характеризують судову техніко-криміналістичну експертизу документів (далі – СТКЕД), не роблячи розмежування між ними на два окремих напрямки криміналістичних досліджень. Як приклад, Р.С. Бєлкін визначає, що дослідження документів (техніко-криміналістичне (судово-технічне) дослідження документів) – це вид криміналістичної експертизи, яка проводиться для встановлення способу виготовлення документа, наявності в ньому змін і способів їх внесення, для виявлення невидимих записів, ідентифікації предметів та матеріалів, які використовувалися для виготовлення документів чи внесення до нього змін [32, с. 24].

Подану вище думку також поділяє і В.О. Маркусь, який зазначає, що ТКДД або судово-технічна експертиза документів (СТЕД) – це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає та розробляє прийоми, методи й науково-технічні засоби виявлення, фіксації та дослідження різних реквізитів документа з метою розпізнання їх справжності або підробки [45, с. 192].

Ряд інших авторів характеризуючи ТКДД, визначають, що це розділ криміналістичного документознавства та галузь криміналістичної техніки, не ототожнюючи його з технічною експертизою документів. Зокрема, М. В. Салтевський, називаючи даний напрям криміналістичною документалістикою, говорить, що це розділ криміналістики, який досліджує засоби і способи відображення (документування) інформації на матеріальних носіях, котрі застосовуються як джерела доказів у кримінальному судочинстві [65, с. 308]. Зрозуміло, що дане визначання було актуальним на момент його публікування і сьогодні не повною мірою охоплює всі аспекти ТКДД.

Схожих думок притримуються й багато інших авторів, які під поняттям «техніко-криміналістичне дослідження документів» розуміють – галузь криміналістичного документознавства, що вивчає: технологію виготовлення документів і використовувані при цьому матеріали, засоби та речовини; способи їх підробки; ознаки, що притаманні їх виготовленню та підробці; методики їх дослідження з метою використання отриманої інформації при розкритті та розслідуванні злочинів [38, с. 128; 36, 186].

Стосовно таких неузгодженостей у тлумаченні єдиного поняття хочемо зазначити, що ми, цілком і повністю, погоджуємося та підтримуємо думку науковців-криміналістів, які не зводять ТКДД і СТКЕД в одне русло, а навпаки розмежовують їх та виділяють в два окремих напрямки. Виходячи з наступного:

по-перше, «судова експертиза» – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду [64]. У свою чергу «експерт» – це особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями та мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності, що дає право на проведення експертизи [40; 64]. Тобто, зведення цих двох напрямків в один автоматично виключає слідчого та інших працівників правоохоронних органів із кола суб’єктів, які можуть здійснити технічне дослідження документів, оскільки вони не є експертами, але не завжди слідчому потрібно звертатися за допомогою експерта, досить часто трапляється, що працівник правоохоронних органів може самостійно визначити підроблений документ чи ні, що дозволяє економити час та нівелює затягування судових процесів;

по-друге, ТКДД – це окремий розділ криміналістичного документознавства (про що уже зазначалося у попередньому розділі при характеристиці системи криміналістичного документознавства), який покликаний надавати допомогу правоохоронній сфері у вигляді наукових розробок (рекомендацій, методик, підручників та посібників тощо) та розробок спеціальної техніки (оптичної, вимірювальної, зчитувальної, ідентифікуючої тощо) для боротьби зі злочинністю, а судові експертизи це окремий напрям науки з використанням спеціальних знань конкретно експертів;

по-третє, проведення дослідження експертом і слідчим має суттєві відмінності, як в процесуальному оформленні (для судової експертизи потрібне відповідне рішення судді) так і в технічному оснащенні (експерт – працює з використанням спеціалізованої техніки та (або) в лабораторіях; слідчий – здебільшого використовує «польові» методи криміналістики при цьому користуючись валізою слідчого чи окремим інвентарем (як правило оптичні прилади (лупи, лінзи, ліхтарі (точкові, розсіювальні), приладами ультрафіолетового світла тощо). 

Зважаючи на вище зазначене, ми пропонуємо провести чіткий поділ ТКДД та ввести в понятійний апарат криміналістичного документознавства, а відповідно і всієї криміналістики поняття «первинне ТКДД» та «вторинне ТКДД». 

Під первинним ТКДД слід розуміти дослідження, яке здійснюють працівники правоохоронних органів самостійно, без використання спеціальних знань експерта. Це може бути, як приклад, слідчий огляд чи попередній огляд документів, тобто процес, коли слідчий використовує органолептичні (зір, нюх, слух, дотик) чи інші «польові» методи дослідження документів з метою встановлення його справжності, його окремих частин тощо.

Під вторинним ТКДД слід розуміти дослідження, яке проводиться в рамках судово-технічної експертизи документів (СТЕД). Таке дослідження здійснюється, якщо слідчі чи оперативні працівники, мають сумніви щодо автентичності документа, але самостійно цього визначити не можуть. Вторинне дослідження дозволяє точно встановити спосіб виготовлення документа, виявити зміни та підробки у ньому, відновити слабковидимі та нечитабельні документи, встановити факт підробки підпису, печатки, штампу тощо.

В даному контексті хочемо наголосити, що при такому поділі має відбутися й чітке розмежування сфер діяльності слідчого та експерта. Слідчий, який має намір провести первинне ТКДД повинен впевнитися, що йому це вдасться, його висновок не буде базуватися на припущеннях та матиме достовірний характер, якщо ж ні, то після фіксації та (або) вилучення документа слідчий має передати його експерту для вторинного ТКДД (СТКЕД).

Також ми пропонуємо, щоб слідчий, який провів первинне ТКДД до свого висновку додавав звітний бланк-документ у якому б описувалося дослідження, а саме: 

1) коротка характеристика документа його ціль та призначення;

2) що конкретно викликало сумніви в його справжності та (або) чому він потрапив в поле зору слідчого (підстави ТКДД);

3) які методи використовувалися при дослідженні (фізичні, хімічні, змішані тощо). Якщо використовувалася певна техніка чи хімічні речовини, то має вказуватися їх назва та цільове призначення і що це дозволило з’ясувати;

4) як додатки додавати копію документа та(або) фото сумнівної частини;

Ескізний зразок такого бланку подано в Додатку 1.

Далі в даному контексті варто визначити, що є та може бути об’єктом ТКДД. Об'єктами ТКДД є документи – речові докази, а також матеріали й технічні засоби, за допомогою яких вони виготовляються. Особливою категорію сучасних об'єктів є гроші та пластикові картки [21, с. 129].

Вчені-криміналісти по-різному класифікують об’єкти даного дослідження – їх розрізняють за процесуальною і речовою природою; поділяють на об’єкти, що перевіряються та порівнювальні об’єкти; розділяють об’єкти на реквізити, матеріали, обладнання та речовини, які були використані для виготовлення документа тощо) [12, с. 18-20; 46, с. 3-4; 38, с. 129].

В даній роботі ми підтримуємо думку науковців, які не класифікують об’єкти техніко-криміналістичної експертизи, а вдаються до звичайного переліку цих об’єктів. Так, В.О. Маркусь виділяє:

1) офіційні документи;

2) рукописні та друковані записи в документах (рукописи, відбитки друкарських форм, фотознімки на документах);

3) матеріал, на якому виготовлено документ (папір, картон тощо);

4) засоби, за допомогою яких документ заповнено (графіт, паста, туш, чорнила тощо);

5) допоміжні речовини (клей, сургуч); 

6) речовини, які застосовувалися для часткової або повної зміни документа (мінеральні кислоти, окисники, розчинники); 

7) технічні засоби та прилади, використані для виготовлення документів поліграфічним способом або за допомогою розмножувальної, комп’ютерної техніки (знакодрукувальні пристрої, букви шрифту, захисна сітка, водяні знаки та ін.); 

8) реквізити документів (оригінали кліше-печаток, штампи тощо); 

9) знаряддя письма (авторучки, олівці, кулькові пасти, тощо); 

10) нетипові для цього виду експертизи об’єкти, на яких могли залишитися слабковидимі або невидимі записи (шматки фанери, тканина, кераміка, дерев’яні дошки, кришки, записи на стіні, асфальті та ін.); 

11) порівнювані об’єкти – це вільні, умовно-вільні, експериментальні та спеціальні зразки й матеріали, подані на дослідження особою або органом, який призначив експертизу, або виготовлені експертом під час дослідження (зразки відбитків печаток, штампів, підписів, почерку та ін.) [45, с. 193-194].

Перелічені об’єкти є характерними як для ТКДД так і для СТКЕД, оскільки останнє є продовженням першого. Такий нюанс відноситься і до завдань ТКДД, адже СТКЕД виконують ті ж самі функції, але уже в іншій площинні. На сьогодні чітко впорядкованої та вичерпної класифікації завдань ТКДД не існує. Науковці-криміналісти у своїх працях дотримуються майже однакових думок стосовно існуючого питання.

На нашу думку найбільш повно завдання ТКДД визначають В.В. Бірюков, В.В. Коваленко та ін. На їх думку, узагальнюючи можна виділити 9 груп завдань:

1) встановлення типу, системи, марки, моделі друкарської техніки, належності літер певному комплектові шрифтів; 

2) встановлення способу виготовлення документа (й зокрема його складових і реквізитів), обладнання, речей та матеріалів, які для цього використовувалися; 

3) встановлення факту втручання в первісний зміст документа, способів і речовин, які для цього використовувалися; 

4) виявлення наявності та змісту первісних записів, які містились у документі до втручання; 

5) виявлення та відновлення змісту, непомітних і слабкопомітних записів або інших позначок у пошкоджених документах: розірваних, залитих, закреслених, обпалених, обвуглених, спопелілих та ін.; 

6) ідентифікація приладів і приладдя, що використовувалося для виготовлення документа: а) друкарських форм деяких літер, друкарських машин, принтерів і копіювально-розмножувальних апаратів, печаток, штампів та факсиміле за їхніми відбитками; б) приладів для письма (кулькових, перових ручок тощо) за мікротрасами штрихів; 

7) ідентифікація особи, що надрукувала текст з використанням друкарської машинки чи комп'ютера, намалювала або вирізала зображення - за особливостями навичок виконавця; 

8) дослідження матеріалів, які використовувалися при виготовленні документа (папір, фарба, клей, чорнила та ін.); 

9) встановлення часу виготовлення документа, певних його реквізитів, послідовності нанесення штрихів, печаток, підписів тощо [38, с. 128-129].

Перелічені завдання не є сталими та вичерпними, їх кількість може збільшитись, зокрема, через стрімкий розвиток науки та техніки, який може спровокувати як появу нових методів дослідження документів, так і появу нових видів злочинів пов’язаних з документами

На сьогоднішній день можна констатувати, що правоохоронна діяльність і ТКДД фактично не розривні, адже як справедливо зазначає І.І. Когутич, що розслідування у кримінальному судочинстві - це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполовину з документами [28, с. 155].

Згідно ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»  під поняттям «правоохоронні органи» в українському законодавстві розуміють: органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції [52].

Первинне ТКДД в першу чергу здійснюють слідчі правоохоронних органів. Криміналістичне дослідження документів проводиться в рамках слідчих (розшукових) дій, які передбаченні главою 20 КПК України та спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні [40].

Щоб мати змогу провести якісне дослідження слідчому необхідний певний інвентар, тому ми пропонуємо:

1) для можливості використання фізичних методів дослідження оснастити усіх слідчих ліхтарями точкового та розсіювального освітлення, лампами направленого освітлення (зі штативами), джерелом ультрафіолетового світла, декількома лупами різної кратності та дактилоскопічними лупами;

2) для можливості використання фотографічних методів дослідження забезпечити слідчим можливість використання професійних фотоапаратів, як приклад Canon 5D або Nikon 700D – це ширококутні фотоапарати з можливістю регулювання фокусної відстані, що дозволить робити збільшенні зображення підроблених частин документа для якіснішого їх дослідження та дозволить фіксувати інформацію на цифровому носієві. Такі фотоапарати мають бути на обліку (балансі), як мінімум, в кожному територіальному (відокремленому) підрозділі національної поліції.

3) для можливості використання змішаних методів дослідження забезпечити слідчих за їх робочим місцем персональним комп’ютером чи ноутбуком з обов’язково встановленою програмою – графічним редактором типу «Adobe Photoshop».

Окремо хочеться відзначити стосовно комп’ютерної програми «Adobe Photoshop». «Adobe Photoshop» - це багатофункціональний графічний редактор, який дає змогу працювати з фотографіями змінювати їх кольорові гами, накладати світлофільтри, зменшувати та збільшувати контрастність, регулювати яскравість та тіні тощо. Тобто, коли слідчий використовує фотоапарат для ТКДД він може перенести фото на персональний комп’ютер (ноутбук) і використовуючи вже графічний редактор провести подальше дослідження. Наведемо декілька прикладів можливостей програми «Adobe Photoshop»:

1) обрізання фотографій. Як приклад маємо фотографію паспорту подану у Додатку 2, уявимо, що у нас є сумніви щодо справжності підпису власника в ньому. Щоб дещо спростити це завдання ми обріжемо фотографію і залишимо лише необхідну нам частину (Додаток 3 та 4). 

2) виявлення закреслених та замальованих записів. Цей метод є дієвим, але його можна використовувати лише якщо в документів є окремі кольори, зокрема – синій, червоний, зелений. Суть такого процесу полягає в тому що за допомогою графічного редактора можна пригнічувати окремі кольори та відтінки. Як приклад, ми використаємо синій, червоний та зелений кольори. На папері формату А4 виконаємо довільний напис кульковою ручкою синього кольору (Додаток 5). Та зафарбуємо його кульковими ручками зеленого та червоного кольору (Додаток 6 та 7). Далі робимо фотографію зафарбованого напису та переносимо її до пам’яті комп’ютера, де відкриваємо її за допомого графічного редактора та проводимо декілька операцій: 

1) використовуючи функцію «чорно-біле» намагаємося збільшити видимість прихованого напису, рухаючи повзунці підбираємо найоптимальніший варіант, «пригнічуємо» червоні та зеленні відтінки (Додаток 8 та 9);

2) щоб ще збільшити видимість – використовуємо функцію «яскравість / контрастність» (Додаток 10);

3) і на завершення, за бажанням, можна використати функцію «тінь/світло», щоб прибрати тіні (Додаток 11).

3) виявлення слабко видимих або затертих записів. Виконаємо довільний напис на папері формату А4 (в нашому прикладі ми використовували звичайний простий олівець) (Додаток 12). Далі зітремо напис звичайною гумкою (Додаток 13). Тепер щоб збільшити видимість стертого запису виконаємо наступне:

1) використаємо функцію «тінь / світло» (Додаток 14);

2) потім функцію «яскравість / контрастність» (Додаток 15);

3) використовуємо інструмент «затемнювач» (Додаток 16 та 17), для локального збільшення видимості шляхом затемнення окремих ділянок.

Тобто, як бачимо, програма «Adobe Photoshop» може стати в нагоді як слідчому, так і експерту. Варто відзначити, що ми продемонстрували лише малу частину можливостей даної програми, посилаючись на власні знання та досвід, але при комплексному опрацюванні даної програми можна здійснювати й більш ґрунтовні дослідження. Тому використання графічних редакторів у практичній діяльності слідчих та експертів вважаємо необхідним.

В даних прикладах використовувалася програма «Adobe Photoshop CS5 Extended» версія 12.0 х32.